Ядерні амбіції Африки: між грандіозними планами та геополітичними реаліями

Ядерна енергетика переживає складний період відродження. Незважаючи на історичну тінь, яку відкидають аварії на Трі-Майл-Айленд (1979), у Чорнобилі (1986) та Фукусімі (2011), атомна енергія дедалі частіше позиціонується як кліматично безпечна альтернатива викопному паливу, що не створює викидів CO2. Цей поновлений ентузіазм досяг африканського континенту, де уряди кількох країн просувають плани щодо будівництва нових реакторів.

Наразі єдина діюча атомна електростанція в Африці розташована в ПАР — це два реактори на АЕС «Коберг». Однак ця монополія незабаром може бути порушена, хоча питання про доцільність і справжні мотиви ядерних амбіцій континенту залишаються відкритими.

Геополітичні шахи на ядерному ринку

У звіті південноафриканського журналіста Трістена Тейлора за 2025 рік, опублікованому кейптаунським відділенням Фонду Генріха Бьолля (пов'язаного з німецькою Партією зелених), Африка розглядається як головний ринок зростання для світової ядерної промисловості. Постачальники з Південної Кореї, Китаю та Росії особливо зацікавлені в укладанні контрактів, причому на попередніх етапах їм часто допомагає Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

На думку Тейлора, найбільш реалістичні середньострокові перспективи розвитку ядерної енергетики має Єгипет. Російська державна корпорація «Росатом» активно будує там АЕС «ед-Дабаа» з 2022 року. Навпаки, ядерні амбіції країн Сахелю, таких як Нігер, Малі та Буркіна-Фасо, Тейлор вважає абсолютно нереалістичними. Незважаючи на підписання цими країнами угод з «Росатомом», Тейлор стверджує, що ці угоди є насамперед геополітичними маневрами, покликаними заручитися політичною підтримкою Росії, а не життєздатними енергетичними проєктами.

ПАР: старіюча інфраструктура та проблеми безпеки

У ПАР АЕС «Коберг», побудована французьким консорціумом за часів апартеїду і введена в експлуатацію в середині 1980-х років, донедавна виробляла близько 4 відсотків електроенергії в країні. У 2024 та 2025 роках ліцензії на експлуатацію обох реакторів були послідовно продовжені ще на 20 років, що викликало значні суперечки.

Франческа де Гаспаріс, виконавча директорка екологічної неурядової організації SAFCEI, пов'язує ці подовження з політичним тиском і серйозними експлуатаційними труднощами державної енергетичної компанії Eskom. Вона вказує на відсутність стандартів безпеки, прийнятих після аварії на Фукусімі, та значні прогалини в документації на АЕС «Коберг». Компанія Eskom не відповіла на запити преси щодо цих проблем безпеки до моменту публікації.

Незважаючи на критику, Eskom просуває плани щодо створення нової ядерної інфраструктури, зокрема, проєкт станції потужністю 4000 МВт у Дуйнефонтейні, неподалік від Коберга. Де Гаспаріс розкритикувала і цей проєкт, пославшись на відсутність прозорості та використання застарілих даних.

Стратегія подвійних реакторів Гани

Тим часом Західна Африка робить відчутні кроки вперед. Гана перебуває на просунутій стадії планування власної ядерної програми, а потенційна дата початку будівництва намічена на 2027 рік. Хоча остаточний контракт із постачальником — серед варіантів Франція, Китай, Південна Корея, Росія чи США — ще не оприлюднений, країна дотримується подвійного підходу. Гана має намір побудувати як звичайну атомну електростанцію, так і малий модульний реактор (SMR) — нову технологію, що відрізняється меншими розмірами, простішою експлуатацією та підвищеним рівнем безпеки.