Одна доза антитіла утримувала споріднений з ВІЛ вірус у ремісії в дитинчат мавп

Одна доза експериментального антитіла, введена разом із раннім противірусним лікуванням, на місяці відстрочила повернення вірусу імунодефіциту мавп (SIV), спорідненого з ВІЛ, у дитинчат макак, а в однієї тварини — на чотири роки спостереження. Дослідження групи, до якої входять вірусолог Джессі Дір та імунолог Деннис Гартіган-О'Коннор із Каліфорнійського університету в Девісі, опубліковано онлайн 19 жовтня в журналі Nature Microbiology.

Прихований резервуар

ВІЛ і SIV можуть причаїтися, не залишаючи організму. Вони вбудовують свій генетичний матеріал у ДНК імунних клітин і потім «сплять», не виробляючи новий вірус. Такі клітини утворюють латентний вірусний резервуар. Антиретровірусні препарати не дають вірусу розмножуватися, але не можуть очистити від нього ці клітини, а без вірусних білків на поверхні клітини важко помітити імунній системі. Коли препарати скасовують, вірус може знову почати розмножуватися.

Замість пошуку кожної зараженої клітини команда націлилася на ширшу групу клітин із поверхневим білком — рецептором хемокінів C-C типу 5 (CCR5), який віруси можуть використовувати для проникнення в клітини. Їхнє антитіло зв'язується і з CCR5, і з CD3 — білковим комплексом на Т-клітинах — і тим самим спрямовує Т-клітини на атаку клітин із CCR5, зокрема клітин, які можуть нести вірус, і клітин, які він міг би заразити пізніше.

Як відбувався експеримент

Дослідники заразили SIV 25 новонароджених макак-резусів; заразилися 20. Через тиждень після зараження тварини почали отримувати антиретровірусне лікування, яке тривало 18 тижнів, після чого його припинили, щоб перевірити, чи повернеться вірус. Тварин заздалегідь випадково розділили на три групи: лише препарати; препарати плюс одна доза антитіла проти CCR5 і CD3 (його ввели через два дні після початку прийому препаратів); препарати плюс інше антитіло, націлене на поверхневий білок клітин CD4.

У всіх тварин, які отримували лише препарати, вірус з'явився в крові протягом тижня. У групі антитіла проти CD4 у шести з восьми тварин вірус повернувся протягом семи днів, а одна залишалася без виявного вірусу до кінця спостереження. Деякі тварини, що отримали антитіло проти CCR5 і CD3, залишалися в ремісії значно довше: у чотирьох вірус у крові не виявляли понад три місяці, у двох він повернувся через 97 і 173 дні, у третього повернення не було до кінця спостереження, близько 29 тижнів, а в тварини, за якою спостерігали найдовше, цей строк сягнув чотирьох років.

Чи зник вірус?

Ремісія тут означає тривалу відсутність виявного вірусу після скасування ліків; сама по собі вона не доводить, що інфекцію повністю вилікувано. Команда провела додаткові тести на трьох тваринах зі стійкою ремісією, двоє з яких отримали антитіло проти CCR5 і CD3. Коли дослідники тимчасово прибрали CD8 Т-клітини, які допомагають контролювати вірусні інфекції, повернення вірусу не сталося. У зразках тканин не знайшли вірусного генетичного матеріалу, а спроби виділити інфекційний вірус із клітин лімфовузлів не вдалися. Один зразок від тварини, за якою спостерігали чотири роки, дав крихітний сигнал можливої вірусної РНК; дослідники не змогли виключити забруднення зразка й не знайшли ні вірусної ДНК, ні повернення вірусу в крові.

Застереження

Дослідження було невеликим, а лікування почали невдовзі після зараження. Дитинчат мавп команда обрала почасти тому, що вони швидко відновлюють імунні клітини, тому невідомо, чи спрацює підхід у дорослих або за давньої інфекції. Антитіло діє й на незаражені імунні клітини; тварини загалом перенесли його нормально, з легкими реакціями, що минали за кілька годин, але вплив на захист від інших інфекцій потрібно вивчати. «Наше дослідження показує, що вплив на клітини з CCR5 за допомогою імунної системи господаря може виявитися напрочуд ефективним шляхом до вилікування від ВІЛ, принаймні в немовлят, яких можна лікувати невдовзі після зараження», — підсумовують автори. На людях такий підхід не перевіряли. Більше — у розділі «Здоров'я».